Від комплектувальника проводів до керівника відділу якості і менеджера з впровадження та розвитку нових проектів – шлях, який моя співрозмовниця пройшла за п’ятнадцять років роботи на КроШу. Шлях, який триває і кожного дня ставить нові завдання та створює нові маршрути. Про рішучого та впевненого керівника, сильну та багатогранну особистість Наталію Єпіхову читайте у надзвичайно цікавому передноворічному інтерв’ю.

«Ми чекали понеділка, щоб знову повернутися на завод»

— Наталіє, розкажи, коли ти почала працювати на підприємстві «Кромберг енд Шуберт», як сюди потрапила і яким був твій старт?

— Моя історія на КроШу розпочалася п’ятнадцять років тому. Пам’ятаю, як восени 2005 року, незадовго до свого дня народження заповнила анкету і чекала дзвінка. Дні йшли, ніхто не телефонував і я вже подумки відкинула цей варіант працевлаштування. Але, мабуть, у відділі кадрів тоді працювала людина, яка любила робити приємні сюрпризи, бо саме на мій день народження, з самого ранку, пролунав телефонний дзвінок і мене запросили на навчання. У перші ж дні я познайомилася з багатьма чудовими людьми, одна з яких – теперішній начальник виробництва Вікторія Пазичук, ми разом прийшли на роботу і стали хорошими подругами.

На перших порах було важко. Було не так, як, можливо, собі дехто уявляє. Не в один момент я стала керівником і це не сталося зі мною випадково. Звичайно ж, я вірю в удачу, але знаю, що для досягнення своєї цілі завжди потрібно працювати, багато працювати.

Починала я з посади комплектувальника проводів і добре пам’ятаю страшне та холодне приміщення на Гіркій Полонці, пам’ятаю, як ми тренувалися виготовляти перші проводки і співали, щоб підбадьорити себе та розбавити цю одноманітність. Мотивувало те, що однією з обов’язкових умов працевлаштування на заводі, було знання англійської мови. Значить вона нам знадобиться – думала я і натхненно мотала проводку.

Через кілька тижнів ми почали виготовляти перші кабельні мережі, які відправляли замовнику. Робочий процес налагодився і став систематичним. Після роботи комплектувальником проводів я певний час попрацювала техніком-інспектором, а потім з’явилася  потреба адміністративних працівників. До того ж, ми могли спробувати попрацювати у різних відділах і вибрати справу, яка вдавалася найкраще.

В цей час у нас було багато натхнення та ентузіазму. Ми прокидались вранці і раділи, що треба йти на роботу. На вихідних ми чекали понеділка, щоб знову повернутися на завод. І це правда! Ми познайомилися з новими цікавими людьми, на заводі було багато іноземців, які приїхали допомогти нам стартувати.

«Тому ми зараз тут, а не в поліції»

— За професією ти філолог, перекладач англійської мови. Ким хотіла стати в дитинстві і чи здійснилося твоє бажання?

— Прийшовши на підприємство, я вільно володіла англійською мовою. У перші місяці роботи, спілкуючись з німецькими колегами, я без будь яких курсів вивчила німецьку. А пізніше, коли була у відрядженні в Румунії і нас там затримали через спалах пташиного грипу, вивчила ще й румунську, на розмовному рівні. Минулого року мені подарували сертифікат на вивчення іспанської і, відвідавши кілька занять, я прокайфувала! Тому скоро запишу до особистих характеристик володіння ще однією мовою.

В дитинстві я хотіла стати вчителькою, потім поліцейською, тому моє бажання не здійснилося. Здійснилося щось більше, те, що я назвала б мрією!

Проте, якби зараз була можливість повернутися в минуле і спробувати себе в поліції, я б спробувала. Бо чого я боюся? – хіба що павуків.

А якщо серйозно, то на іншій роботі я не мала б таких можливостей, як у КроШу. Сталося так, як мало статися і тому ми зараз тут, а не в поліції.

— Наталіє, тепер, як менеджер з впровадження та розвитку нових проектів, ти перша, хто розбирається і вивчає нові замовлення від клієнтів. Розкажи про наймасштабніші та найцікавіші проекти, до яких була причетна.

— Одним з наймасштабніших проектів у моїй роботі був BR231 Daimler – проводка до спорткара Mercedes-Benz R231. Я займала посаду технічного керівника і була відповідальною за його впровадження. Пам’ятаю, йду в Бремені територією виробництва і на прототипній лінії бачу готові автомобілі, про які в Інтернеті ще ледве починають писати. Мерседес SL-серії, який сам паркується… тоді для мене це було чимось революційним. Через кілька років ці Мерседеси вже їздили країнами світу, в тому числі і в Україні. А круту та дорогу 3D проводку для них виготовили в Луцьку.

— Проте, я фанат Міні Купера і це масштабний проект! З нашими кабельними мережами випускають славнозвісний електричний Mini Cooper F5B, трьохдверний Mini Cooper F56, п’ятидверний Mini Cooper F55 і Clubman F54. Додатково я є контактною особою проекту F45, це BMW другої серії.

А почалося все з проекту F56 BEV, тобто Mini Cooper Електро, за старт якого мене призначили відповідальною. На час впровадження це був наш перший проект Міні Купера для Оксфорда і про наступні мова ще не велася. Свою поїздку на презентацію цього автомобіля в Оксфорді я запам’ятала на все життя, це було мега круто. Ми підкріпили свою репутацію вчасно доставленим якісним продуктом і отримали нові проекти Міні Купера, над якими працюємо нині.

«Через п’ять хвилин дайте мій стіл і мій комп’ютер, ми починаємо!»

—  Знаю, що однією з особливостей твоєї роботи є часті закордонні відрядження. Розкажи про своє перше закордонне відрядження.

— Коли проект успішно стартує, набирає обертів і вже стабільно працює, то Наталії нема чим зайнятися, думаєте ви? – Звичайно, можна було сісти тихенько в офісі і щось там шкребти, але це не про мене. (Пізніше Наталія додала, що, насправді, під фразою «сісти тихенько в офісі і щось там шкребти» мається на увазі маса роботи, яку вона, втім, вже знала, як виконувати і просто хотіла чогось нового – ред.). Тоді я почала шукати можливості і варіанти для подальшого руху.

Перше відрядження було в кінці 2005 року до Реннінгена де  я отримала важливу базу знань, якими користуюсь до сих пір. Це була зима, перший раз політ в літаку, перший раз закордоном. Різдвяний ярмарок. А далі відряджень ставало все більше і вони були все цікавішими. Після успішного запуску BR231, колеги з Німеччини запропонували довгострокове відрядження в Китай, мені стало цікаво. Але це зовсім інша культура… треба було подумати. Я погодилась поїхати подивитися і так подивилася, що залишилася там на два роки.

В Китай я прибула керівником відділу якості, відділ  який потрібно було створити і навчити працювати, самій. От я приїхала і переді мною стоїть порожній конвеєр, офіси будуються. У приміщенні, площею 2 гектари – п’ять столів і три крісла. Двадцять людей мають створити і налагодити всю виробничу систему. Так, через п’ять хвилин дайте мій стіл і мій комп’ютер, ми починаємо!

Завод розташовувався у селі Пінху, де проживає пів мільйона китайців. Благо, що переважно всі вони трохи розмовляють англійською. Також, через деякий час після приїзду, я почала запрошувати до себе колег із України. З людьми, яких знаєш багато років, виконувати роботу набагато легше.  Істерика ж у мене була, коли я дізналася, що в Китаї практично немає кави. Ну не п’ють вони кави, чай п’ють і теплу воду, навіть коли спека. Тепер я теж регулярно п’ю теплу воду – дуже корисно для організму. А каву привозила з дому. Потрібен був допінг, бо працювали ми по вісімнадцять годин на добу, субота, неділя – робочі дні.

Не далеко від заводу діяв цілодобовий ресторан. І от я йду з роботи, заходжу туди, щось їм і навіть не звертаю уваги на смак. По-перше, я не знаю що це, а по-друге, мені взагалі все одно, бо я просто хочу спати. А потім, коли я тільки-но лягала і закривала очі – бриньчав Скайп, мама довго не могла звикнути до різниці в часі. В такому ритмі минули кілька місяців, потім я змогла собі дозволити дванадцятигодинний робочий день. Коли ж у мене з’явилося хоча б трохи вільного часу, я подорожувала країною. Це було незабутньо.

— Що було далі?

— Нові проекти в Україні і постійні закордонні відрядження: Польща, Німеччина, Нідерланди та ще багато європейських країн, Південна Африка і, звичайно ж, Великобританія.

Ціль поїздок: проблеми з якістю, або підтримка ділових відносин.

— G08 – новий проект на Кромберг енд Шуберт Україна Лу, розкажи про нього.

— Це теж наче подарунок на день народження. Отримала цієї осені дзвінок з центрального офісу: «Наталія, коли проект ввійде в серію, дуже хочемо, щоб ти була відповідальною за нього». Я була не дуже задоволена такою пропозицією, бо роботи в мене вистачає, але вже його вивчаю.

Ми робимо CSC-модуль і в структурі усієї проводки G08 він як ось ця маленька гілочка на ялинці. Це проводка-контролер, яка з’єднується з батареєю електромобіля.

G08 – проводка до надзвичайно красивого, сучасного і потужного електричного кросовера BMW iX3. Двигун п’ятого покоління, розгін до сотні за 6.8 секунди, запас ходу – 500 км.

Стів Джобс не народився з Айфоном

— Ти щаслива у своїй роботі? Наскільки ти тут себе реалізовуєш?

— Щаслива. Взагалі щаслива, і в роботі, і в житті. По мірі того, що відбувається в моєму житті і чого я досягаю, то реалізовую я себе на всі 120 відсотків.

— Чого це тобі вартує? Чи відчуваєш ти втому, або виснаженість?

— Відчуваю. І її дуже багато. Не фізичної, я виснажуюсь морально. Скажімо, при допущенні помилки потрібно дуже правильно і тактовно пояснити замовнику, що це сталося випадково, ніхто не застрахований від помилок; а нашим працівникам – що потрібно бути уважнішими і відповідальнішими, бо навіть незначна, на перший погляд, помилка може призвести до серйозних наслідків.

— Що найбільше цінуєш в роботі, друзях, колегах?

— Чесність і справедливість. Дуже не люблю, коли мені розповідають казочки, обманюють.

— Що тебе надихає на життя і роботу, а що навпаки демотивує?

— Я завжди ставлю себе на місце людини, яка купує автомобіль з виготовленою на нашому заводі проводкою. Я хочу, щоб цей автомобіль був надійним і безпечним, тому помилки недопустимі. Ціна помилки буває різною, в нашій роботі вона дуже висока. Це мене й надихає виконувати свою роботу чесно і якісно. А на життя надихають хороші результати, досягнення.

Дуже не люблю і страшенно втомлююсь, коли в моїй співпраці, або спілкуванні з кимось немає конструктиву. Я дуже ціную свій час і не люблю витрачати його даремно.

— Твоє найвище досягнення, на твою думку.

— Мій розвиток.

— Як ти вважаєш, в чому секрет твого успіху?

— Потрібно працювати, багато працювати. Стів Джобс не народився з Айфоном, він впевнено і наполегливо йшов до свого успіху.

— Переломні моменти у твоєму житті.

— Подарунком долі вважаю дзвінок своєї колежанки Сабіни, яка після моїх перших вдалих проектів сказала, що вони шукають таку людину у відділ BMW.

Ти думаєш, я стала фанатом Міні Купера, коли почала займатися цими проектами? Ні, це доля. Я хотіла, я все життя хотіла в проект «Міні Купер». Я хочу собі цей автомобіль! Та що там… я куплю собі цей автомобіль!

— Якими особистісними якостями має володіти керівник?

— Чесність, справедливість, терплячість, доброта.

— Ідеальна робоча обстановка для тебе це тиша і умиротворення чи шум, гамір і рух?

— В мене є різні типи задач і для деяких потрібна ідеальна тиша, тому в мене в офісі немає радіо. А коли робота механічна, то можна і під музику.

— Чи любиш ти готувати і яка твоя улюблена страва?

— Дуже люблю і постійно готую. Обожнюю готувати торти, але не їм їх, бо потім довго доведеться відпрацьовувати в спортзалі.

Знаходжу час на навчання і експерименти. Навіть не знаю, скільки кілограмів дорогого мигдального борошна я зіпсувала, поки навчилася готувати свої улюблені макаронси. Та й не тільки борошна. То не такі килимки, то не такі мішки – масу всього я спробувала, але таки навчилася.

Вчусь правильно харчуватися, тому в мене на кухні не знайдеш звичних продуктів. Та наскільки б спонтанно до мене не завітали гості, голодними вони не вийдуть.

Улюблена страва – скляна локшина. Взагалі, живучи в Китаї, дуже полюбила місцеву кухню і гостру їжу.

«Немає нічого неможливого!»

Бліц

— Виграш в лотерею чи ідеальна робота? Чому?

— Жодна людина, яка виграла в лотерею, ще не стала мільйонером, тому – роботу.

— Яку суперздібність ти хотіла б мати? Чому?

— Хотіла б уміти подорожувати в часі. Особливо в минуле. Дуже швидко йде час і ми не встигаємо брати від життя все, що могли б взяти. Не встигаємо насолоджуватися життям.

— Який твій найсміливіший вчинок?

— Дайвінг. Боялася і довго налаштовувалася, а коли спробувала – не можна було відтягти.

— Які якості твого характеру найсильніші?

— Я дуже сильна людина, морально. Навряд чи хтось колись побачить, що у мене є проблеми. При тому я не закрита людина.

— Звідки брати внутрішнє паливо?

— Часом для цього вистачає прогулянки на свіжому повітрі, в тиші і на самоті. В гучній компанії друзів я не почерпну енергії, я відпочину, порелаксую, але для відновлення сил мені просто потрібно побути на одинці з собою.

— Твоє життєве кредо.

— Немає нічого неможливого!