— так свого часу казав Білл Гейтс. Важко сперечатися з цим, адже якщо людина вкладає частинку своєї душі в те, що робить, праця перетворюється на творчість. Ніхто творчий порив роботою не вважає, навіть якщо людина отримує за це гроші.
На КроШу чимало творчих та креативних людей. Сьогодні розкажемо про Івана Остапчука, який вміє зі звичайного, на перший погляд, дерева зробити справжній шедевр. Створює дерев’яні вироби з епоксидною смолою, які не лише красиві та довговічні, а й унікальні.
«Активно займаюся виготовленням ручних виробів з дерева та епоксидної смоли лише останній рік. Роблю дерев’яні годинники, підставки під окуляри, підставки під катани, шахи тощо. Вже виготовив біля 15 різних годинників. Такі вироби не руйнуються, не тьмяніють, не втрачають колір. Саме тому, як на мене, вони такі популярні», — розповідає Іван.
Зазначає, що в його родині ніхто не створював виробів з дерева, а свій інтерес пояснює лише власним бажанням спробувати щось нове.
«У моїй родині ніхто не займався виробами з дерева, а мені це припало до душі. Пам’ятаю, як приблизно 5 років тому натрапив в ютубі на відео трьох братів із Закарпаття, які займалися чимось схожим. Переглянув одне відео, друге і зрозумів, що хочу спробувати. Став читати літературу, дивитися відео, вивчати тонкощі ручних виробів з епоксидною смолою, аби все-таки наважитися і спробувати.
Однак мене зупиняло те, що для виготовлення дерев’яних виробів потрібне окреме приміщення, спеціальні інструменти, а головне багато часу. Останнього нам усім не вистачає. Тому не наважувався, поки одного разу не зрозумів, що все це не більше ніж мої відмовки, аби не робити. Знав, якщо не почну зараз, то не розпочну ніколи. Так і наважився», — зізнається Іван Остапчук.
Не приховує, що спочатку не мав наміру створювати щось на продаж, радше для душі, але життя внесло свої корективи.
«Я ніколи не забуваю, що в нашій країні війна. Навіть більше, вважаю, що кожен повинен робите все можливе, аби наближати нашу перемогу. Саме тому я зв’язався з відомим волонтерським штабом «Ангар» на Волині і запропонував зробити годинник для розіграшу, щоб зібрати кошти на ЗСУ.
На початку 2024 року ми влаштували розіграш годинника з гільзами, виготовленого мною вручну. Гільзи мені дали волонтери для декорування. Не повірите, але на виручені кошти ми придбали 2 FPV дрони. Мабуть, саме тоді мої роботи й помітили потенційні покупці. Відтоді мені замовляють годинники, а я їх виготовляю та продаю», — розповідає мій співрозмовник.
Однак на цьому добрі справи Івана не закінчилися. Згодом він знову виготовив дерев’яний годинник, розіграв його, а виручені кошти передав волонтерам в «Ангар».
«Це великий годинник. Щоб ви собі уявили: в діаметрі він сягає 38 сантиметрів, а важить близько 3 кілограми. Звернувся до «Ангару» і вдалося закрити збір на 56 тисяч гривень, за які придбати Starlink та EcoFlow за запитом хлопців з 82 ОДШБ. Однак помітив, що зараз щоразу важче збирати донати. Розумію, що все дороге, що потрібні кошти, але війна триває і досі. Невже можна забути про хлопців, які в нелюдських умовах нищать ворога? Ми живемо відносно спокійно завдяки їм. Ходимо відпочивати, сидимо в кафе і забуваємо про тих, хто щохвилини ризикує собою, аби ми мирно жили тут», — розмірковує Іван.
Пишається тим, що його рідний брат зараз зі зброєю в руках захищає незалежність нашої країни.
«Я намагаюся своєю працею допомогти чим можу. Зараз мій брат на Харківщині, а був на Запорізькому напрямку. Десь пів року тому я їздив до нього. Скажу одне, щоб зрозуміти наших хлопців, треба побачити, як вони живуть і воюють. Те, що нам показують, зовсім не те, що є насправді», — розповідає чоловік.
Зізнається, що зараз працює над виготовленням третього годинника, який має намір віддати рівненським волонтерам, бо Іван Остапчук родом з Рівненщини. Хоче допомогти своїм землякам.
«Розіграш вони будуть проводити самі, бо у мене просто не вистачає на все часу. Плануємо на виручені кошти придбати кілька дронів, вони зараз дуже потрібні. Буду намагатися створювати вироби для розіграшів на регулярній основі, адже війна триває і хлопці зараз як ніколи потребують нашої підтримки. Вони повинні знати, що в них надійний тил. А ми повинні стали тим тилом, котрий буде тримати не тільки армію, а й усю нашу країну», — пояснює Іван.
Розповідає, що знайшов однодумців на заводі, які теж займаються виготовленням виробів з дерева та епоксидної смоли.
«На початку року я знайшов приміщення для виготовлення виробів з дерева. Отож я зі своїм знайомим Владом Шведом, який також доречі, працює налагоджувальником на заводі, орендували приміщення разом, бо маємо схожі уподобання. Проте налагодити роботу було важко, бо потрібно було враховувати, як свій робочий графік, так і графік Влада. Тому для зручності вирішили займатись окремо, але один одному допомагати не перестали, Влад знайшов інше приміщення, а я залишився в цьому. Пробую нові різні техніки. Люблю працювати з нестандартним деревом, найбільше з каповим, яке має своєрідну структуру (нарості, дупла, сучки)», — розповідає.
На виготовлення дерев’яного годинника без оздоби потрібно не менше 7-10 днів, з декором більше. Тому Іван бере лише ті замовлення, які зможе виконати вчасно.
«Матеріал не дешевий і щоразу дорожчає. Зараз я вже обрав постачальників, у котрих купую все необхідне. Тому що не всі смоли, наприклад, однакові. Характеристики у них можуть бути схожі, але інший виробник інший і смола інша також. Одна може боятися нижчих температур, інша довше полімеризується тощо.
Як тільки я почав вивчати цю справу, то вельми дивувався, коли Роман Кочут, закарпатський блогер, казав, що він з братами зіпсував 100 кг смоли перш ніж навчився. Спочатку я того не розумів, проте зараз чудово усвідомлюю. Я, мабуть, зіпсував 5 кг смоли та хороше дерево, але точно не 100», — усміхається.
Розповідає, що купує повністю все для виготовлення годинника: дерево, смолу, сухоцвіти для декору, циферблат тощо. Однак запевняє, що ці витрати виправдані, бо один оригінальний годинник може вартувати 2000-3000 гривень.
«Зараз я не вважаю себе асом цієї справи, а скоріше класним початківцем. Однак вже отримую пропозиції щодо колективного співробітництва. Я поки відмовляюся. Є такий міжнародний хендмейд-майданчик Etsy, де продаються вироби ручної роботи. Він вже 2 роки відкритий в Україні, де можна створити свій інтернет-магазин та пропонувати свої вироби. Повірте, ці речі мають попит, особливо зараз, де все, що пов’язане з Україною в тренді. 30% виробів на майданчику з Європи, решта – зі США.
Я думаю там себе реалізувати. Але розумію, якщо переходити на більш серйозний рівень, потрібно буде більше часу приділяти справі. Тобто постане питання: чи зможу я поєднувати роботу і хобі. Я не впевнений, що це мені вдасться, а поки є так як є . Роботи кидати не хочу, вона мені подобається, також це стабільність та впевненість у майбутньому. Але й від хобі відмовитися не можу, бо отримую від цього колосальне задоволення», — зізнається Іван Остапчук.
Зараз він працює начальником зміни відділу якості на проєкті U11 і задоволений своєю посадою. Вказує, що КроШу – це насамперед стабільність, можливість саморозвитку та кар’єрного зростання в оточенні чудового колективу. А також шанс побувати за кордоном і здобути неоціненний досвід.
«Прийшов я на завод в 2014 році за порадою своєї дружини, яка працювала тут вже більше 3 років. Мене взяли і я потрапив на проєкт С190. Там відкрилася нова зміна і туди потрібен був технік-інспектор. Ним став я. І хоча лінія буда невелика, десь 20 осіб, але працювати було важко, бо все нове: колектив, майстер, технік-інженер тощо. Та ми з усім впоралися.
Я почав з цієї посади і через півтора року мені запропонували перевестися на новий проєкт. Я погодився, пройшов стажування і став начальником зміни. Відпрацював 5 років на проєкті F60, потім були інші проєкти, а тепер U11, який наша команда розпочинала з нуля», — розповідає Іван.
Зазначає, що зараз доводиться працювати у три зміни і слідкувати за усіма виробничими процесами на проєкті.
«Я відповідаю за організацію роботи техніків-інспекторів на виробничих лініях. Під моїм підпорядкуванням зараз 11 осіб, які закріплені за окремими виробничими ділянками. Мої завдання: контроль за дотриманням виробничих процесів, аналіз і попередження помилок, на які вказав клієнт. Начальник зміни повинен бути готовим до всього. Найважче працювати в нічну зміну, бо тоді не працють колеги з технічного чи логістичного відділів, які можуть допомогти, і доводиться всі питання вирішувати самотужки. Нічні зміни і фізично даються важче», — не приховує.
Чоловік знає, що для того, щоб отримувати хороші результати роботи потрібно дати зрозуміти колективу, що всі працівники – одна команда, яка робить спільну справу. Досвід, довіра, комунікація – наріжні камені плідної співпраці.
«На моїй зміні техніки-інспектори різного віку, досвіду, та статусу, але авторитет потрібно завоювати в кожного. І тут першочергове значення має досвід, який ти вже здобув. Ти повинен бути кваліфікованим, постійно розвиватися і не боятися труднощів. По-іншому ніяк. Не менш важлива доброзичлива комунікація з працівником. Перш ніж робити висновки, потрібно зрозуміти, чому людина допустила ту чи іншу помилку. Після розмови з працівником можна на 80% зрозуміти причину похибки та, відповідно, запобігти її повторенню», — розмірковує Іван.
Пишається, що мав змогу побувати в Німеччині на заводі і побачити процес виготовлення авто на власні очі.
«Я потрапив на завод БМВ в Реґенсбурзі (Німеччина), де монтують наші кабельні мережі. Це настільки пізнавально, такий досвід, який не порівняєш ні з чим. Бачити, як виготовляється проводка в нас а потім спостерігати як вона монтується в машину, це все закриває дуже багато питань які раніше залишались без відповідей. Як на мене, кожен хоча б раз має це побачити. Пробули ми там 2 місяці. Монтувати проводки, оперативно виправляли помилки, які могли виникнути – такими були наші основні завдання. І все це у високому темпі. Нам пощастило, бо працювали ми зі словаками, які добре розуміють українську. Проблем з комунікацією та спілкуванням у нас не було», — пригадує.
На думку Івана, якщо працівник добре вивчив і знає кабельну мережу, то в роботі може порозумітися зі закордонними колегами з пів-слова.
«Був перед тим ще в Сербії супортом. Нас відправляли на підмогу, бо відкривався новий проєкт у новому заводі, тому потрібно було багато чого навчити нових працівників. Все це досвід. Я одразу бачив, хто хоче вчитися, а хто ні. Мабуть, як і всюди. Там пробули ми більше місяця», — доповнює.
Зазначає, що плинність кадрів на заводі спровокована насамперед війною. Та всупереч усім негараздам (коронавірус, війна) КроШу продовжує працювати і випускати високоякісну продукцію.
«Як на мене, люди діляться на 2 табори: ті, що вже не працюють і критикують і ті, що працюють і дивуються критиці. На заводі головне дотримуватися встановлених правил, не обходити їх, не ігнорувати, а виконувати, тоді не повинно бути жодних проблем» — розмірковує Іван Остапчук.
Розповідає, що дружина не тільки підтримує його захоплення, а й сама цікавиться. І це мотивує його до нових відкриттів.
«Зараз дружина не працює на заводі. Після другого декрету пішла в салон краси. І це добре, бо має вільний графік та може подбати про дітей. У мене інша ситуація: я працюю в різні зміни. Діти теж цікавляться моїм хобі, навіть пробували дещо робити, однак руки ще не умілі. Зрештою, це заважко для хлопчиків 7 та 8 років», — доповнює Іван Остапчук.
Ми ж залишаємо qr-код на сторінку Івана в соціальній мережі, а ви підписуйтеся, слідкуйте та беріть участь у розіграшах, підтримуючи тим самим наших військових!
