Згадала про захоплення завдяки … роботі на КроШу.

“Два роки тому, після декретної відпустки, я трохи закинула живопис. Знову вийшла на роботу, на нову роботу – на наш  завод. І якраз тут мені нагадали про моє найголовніше захоплення. Ми з колегами просто говорили про свої хобі і я обмовилася, що колись трохи писала. Показала фото своїх робіт. Вони подивились і кажуть «Колись?? Трохи??? Ну ну..» І подарували мені на День народження сертифікат на покупки у мистецькій крамниці. Гріх було його не використати) Так, після кількох років перерви, я знову взялася за живопис, завдяки крошівцям, своїм найкращим колегам.

Спадок відомого художника

Коли мені було сім років, батьки переїхали в Луцьк з Криму.  Тут вони придбали частину старого польського будинку в центрі міста. Виявилося, що раніше там жив відомий художник та іконописець Володимир Жупанюк. 

І я знайшла у тому будинку полотна, пензлі і велика коробка пастелі!  Я цілі години проводила на горищі, пробувала щось писати. Мене це дуже захопило, а раніше я абсолютно не цікавилася малюванням. Батьки ніколи не були проти. Навпаки, мама активно цьому сприяла. Потім я почала займатися в художній школі, вчилася чотири роки і досягла хороших результатів.

«Потрібна серйозна професія»

У старших класах школи я почала задумуватися, що мені потрібна якась інша професія. От малювати я вмію і це добре, а ще мені треба роботу. І вступила  на математичний факультет університету. Жодного разу про це не пошкодувала. Мені легко “йшла” математика. В мене розвивалося і логічне, і аналітичне мислення. В студентські роки я малювала все, що тільки можна було, оформляла всі кабінети.

Потім почалося сімейне життя. Ми з чоловіком часто переїжджали з міста в місто, у зв’язку з його роботою, часу на малювання було небагато.

В декреті не подивилася жодного серіалу

У період вагітності я припинила займатися малюванням, оскільки випари від фарб шкідливі. А от декретна відпустка моєму захопленню сприяла. Я не подивилася жодного серіалу чи фільму за цей період, завжди малювала. Правда старалася робити це в окремому приміщенні, щоб не було шкоди для дітей. Пізніше знову відклала цю справу, поринула в роботу. 

Тепер же я “художник вихідного дня”. Малюю тільки у вихідні. У будні після роботи за пензлик  не беруся.

Ідеї картин виникають спонтанно. Правда, якщо це буде велике полотно, а воно скоро буде, то тут потрібно все спланувати. 

Часом буває важко почати, є боязнь білого полотна. От воно біле, досконале  і ти боїшся зіпсувати, думаєш з чого почати, яку лінію вивести першою. А потрібно просто вимазати полотно в якийсь земляний колір. І все, білого вже немає, вже немає чого боятися. Тут вже не зіпсуєш, лишається тільки щось додавати і робити полотно кращим.  

Я за кольорове життя! 

Чоловік і сини – мої найголовніші критики, я – мама двох хлопчиків, восьми і дванадцяти років. 

У картині завжди має бути щось незрозуміле, щоб кожен міг розгледіти щось своє. Такі картини завжди мають  вищу цінність.

Не люблю сірих тонів, тому і чорно-білих картин у мене немає. Я за те, щоб робити життя яскравим і кольоровим!