– про свою роботу та професію комплектувальника проводів розповідають Оксана та Людмила Боркавчук

Ми започатковуємо нову рубрику – «Знайомство з професією». У ній ми розповідатимемо про професії, які є на нашому підприємстві, та вмілих професіоналів-крошівців, які достеменно знають свою справу та старанно її виконують вже багато років. І розпочнемо ми, звичайно ж, з професії «Комплектувальник проводів», оскільки саме вона у більшості людей асоціюється з нашим підприємством.

Сестри Оксана та Людмила Боркавчук свій шлях на КроШу починала з комплектувальниць проводів на проекті Mercedes, у далекому 2007 році. Людмила тоді вже здобула професію товарознавця у митній справі і шукала роботу. Працевлаштування на завод, звичайно ж, було не за професією, але дівчина спробувала і, як тепер говорить, дуже цьому рада. Молодша сестра Оксана тільки-но закінчила школу і пішла з Людмилою за компанію.

Робота була цікавою, незвичною і на перших порах, навіть, трохи важкою, проте, дівчатам вона сподобалася.

«Нас надихало те, що ми були разом. Завжди підтримували одна одну та допомагали. Так і працюємо пліч-о-пліч дотепер», – говорить Оксана.

«До того ж, – зауважують дівчата, – у порівнянні з багатьма іншими тодішніми пропозиціями на ринку праці, зарплата на заводі була суттєво вищою. На той час ми отримували щомісячно до двох тисяч гривень кожна, а це були хороші гроші».

«Я, коли отримала першу зарплатню, то була дуже задоволена», – натхненно продовжує Оксана.

Після перших кількох місяців роботи та хорошої стабільної зарплати, було прийнято рішення продовжувати далі. Дівчата влились в колектив, почали вивчати нові операції, поступово підприємство стало для них наче другою домівкою. А Оксана навіть зустріла тут свого майбутнього чоловіка Юрія, з яким їздила на роботу одним автобусом.

Протягом цих 15 років дівчата встигли попрацювати на проектах Mercedes, Volkswagen, BMW. Здобули масу досвіду, а Оксана вже давно стала шпрингером, тобто провідною комплектувальницею проводів. Ця посада вимагає знання великої кількості процесів виробництва, адже шпрингер завжди має бути готовий замінити того чи іншого працівника на його робочому місці, дати пораду та допомогти тому, хто не встигає, або чогось не розуміє, контролювати закріплену за собою частину виробничого процесу.

Трішки теорії. Кабельну мережу складають на великих рухомих лініях. А відгалуження до неї складають на малих лініях, які називають модулями. Окремо виготовляють базову частину проводки, яка в подальшому служить основою кабельної мережі.

Робота на великій лінії розпочинається з викладення на дошку базової проводки. Тоді до базової проводки розкладають, так звані, модульні проводки. Розводять їх по вилках, згідно креслень, та з’єднують із базовою проводкою. Інші працівники приєднують до проводки штекери, спаюють проводку, де це потрібно, та виконують інші операції. Для того, щоб не робити помилок і всі процеси виконувати правильно, за словами Людмили, потрібно, насамперед, добре вивчити робочу інструкцію і завжди звіряти свою роботу з нею.

Змонтовану проводку відправляють на перевірку до столів EPT і, якщо там виявляють якісь дефекти, працівники-комплектувальники йдуть та усувають їх.

Робота дівчатам подобається. Здавалося б, за п’ятнадцять років виконуючи одні і ті ж операції, можна «вигоріти», морально виснажитися. Проте, на кожному проекті та робочому місці є свої нюанси. Завжди потрібно вчитися чогось нового і тримати себе у тонусі. Це не дає засумувати і розвіює рутинність роботи.

Донедавна Оксана та Людмила працювали на проекті F48. Кілька тижнів тому, після його завершення, перейшли на новий проект U11. Робота нова, хоч і посади такі ж. Багато нових процесів, інші технології.

«Працюємо навчаючись, – говорять дівчата. – Цей проект для нас, як ковток свіжого повітря. Спершу навіть дух перехоплює, але потім все стає зрозумілим. Працюємо далі з новими силами та новим натхненням!»