«Після закінчення університету, був мій перший досвід у роботі на даному заводі. Проходила першу в житті співбесіду. Тут зростала професійно. Я не сподівалася, що одразу після закінчення університету потраплю на таке велике підприємство, на таку відповідальну посаду. Рішучий крок для отримання даного робочого місця відіграв мій хлопець, тепер уже чоловік з яким ми маємо двох дітей. Він просто повірив у мене і порекомендував йти на співбесіду на інженерну посаду. Але водночас я цього і хотіла.
Ніколи не хотілося змінити професію, місце роботи чи хоча б відділ, а все тому, що мене оточує чудовий колектив.
Мій підрозділ складається з тринадцяти креслярів, де жінок тільки двоє, решта чоловіки. Проте це мені не заважає, навпаки, в нашому колективі при виконанні завдань немає розмежування на чоловічу і жіночу роботу. Є просто один «злагоджений механізм» де кожен завжди готовий допомогти один одному. Більшість працівників мого колективу, підвідділу, працюють зі мною роками, навчали мене, коли я тільки прийшла до них. Тепер ми навчаємося один в одного. Кожен з нас готовий допомогти, підтримати, з розумінням ставитися один до одного. Існує таки специфічний чоловічий гумор, але мені, повторююся, в чоловічому колективі працювати неважко, оскільки жарти мають місце на існування, рамки гумору не переходять межі адекватного спілкування між чоловіками та жінками. Політика гендерної рівності на нашому підприємстві на високому рівні.
Моя робота розпочинається з того, що від колег з Німеччини отримуємо креслення замовника, зображення кабельної мережі, де вказуються всі параметри проводки. Далі за допомогою доволі специфічної програми «CADDS» перетворюємо схематичне креслення проводки в креслення монтажної дошки, яке буде зрозумілим працівникам на виробництві, які складають проводку.
«Перший проєкт, до якого я була залучена, NCV3 «Mercedes». Тут я вперше пізнала мудрість та важливість інженерної справи. Через 2 місяці працювала над проєктом Motorrad (мотоцикли BMW). О так, це мій улюблений проєкт. Знаєте чому? Бо я креслила його сама. Всі ті схеми, маленькі проводки, різні типи з’єднань тощо. Там було для мене все чітко і зрозуміло».
Ось тобі й нові можливості. Спробуй щось нове, прояви себе, розкрий свій потенціал, покажи на що здатен, відкрий у собі ті вміння, про які навіть не маєш уявлення. «КроШу» дає можливість розкрити себе.
«КроШу» крокує в ногу з часом, тому дає можливість працівникам освоювати нові програми, можливості, новітні наукові розробки, які за кордоном вже давно стали буденністю.
«Коли я ще працювала на проекті Motorrad, до нас з Німеччини приїжджав колега, щоб розповісти про проект і поділитися досвідом в роботі з програмою «CADDS». Пригадую, я тоді дуже дивувалася, коли він говорив, що працювати в ній легко. Лише з часом я зрозуміла, наскільки він мав рацію і як це полегшує роботу інженера.
Розвиток – це необхідна складова успішного бізнесу.
«Ми постійно розвиваємося. У нас є 3D-друк, що значно полегшує нашу роботу. Якщо, наприклад, ми створили якийсь новий тримач, то можемо його одразу роздрукувати і протестувати на виробництві. Це наша розробка, яка стоїть під номером нашого заводу. Колись тримачі були алюмінієві, ми повинні були створити, удосконалити, перевірити, а тоді замовити один екземпляр для тестування. Вони коштували дорого і довго виготовлялися. Тепер ми в програмі «Інвентор» їх розробили, надрукували на 3Д принтері, протестували, перевірили і впровадили на виробництві. Колись процес виготовлення нового тримача тривав кілька місяців, зараз – кілька тижнів
Не приховує, що робота їй дуже подобається, бо завдяки їй вона постійно розвивається, щось нове відкриває для себе, багато пізнає.
«Я належу до команди інженерів-креслярів. Зараз мені здається, що інженер – кресляр, взагалі є «вимираючим» працівником. Всі хочуть завжди легшої роботи. А наша потребує витримки, часу на розмірковування, аналізу, і навіть, перевірки самого себе після виконання поставленого завдання. На старті проєкту виготовляють 20-30 проводок в день, а коли піде серійне виробництво, то буде всіх 100. Там велика швидкість, і ми, як інженери, повинні правильно виставити розміри, встановити всі деталі (втулки, штекери, тримачі тощо), тобто оптимізувати процес під працівника. Щоб стати професійним інженером потрібно, насамперед бути відповідальним, мати уяву і вміти креслити. Без цього ніяк. Тому у нас дефіцит талановитих інженерів, бо не всі вміють креслити чи уявляти кінцевий продукт процесу», — доповнює.
«Наступник великого проекту NCV3 став VS30, вся документація була у нас в Україні: ми креслили дошки, ДПТ-столи, розробляли тримачі під кабельні канали, придумували концепцію пакування, тощо, а виробництво мало бути в Македонії. Тому нам нічого іншого не залишалося, як їхати на супорт, тобто на допомогу в старті виробництва, оптимізації процесу і полегшення роботи працівників»
Чим тобі не новий досвід? Можливість не тільки побувати за кордоном, а й поспілкуватися з людьми іншої ментальності, оцінити їхній спосіб та рівень життя, розширити свій кругозір.
«Тривало це відрядження півтора року. Три тижні ми проживали і працювали в Македонії, а один- два – в Україні. Доводилося й по 12 годин бути на роботі. Спочатку найважче було порозумітися з працівниками на виробництві. Македонською ми не володіли, спілкувалися англійською. До речі, з вивченням іноземної, зокрема англійської, в Македонії значно краще, ніж у нас. З тими, хто англійської не знав, порозумітися було важче, тому завжди, коли ходили на виробництво з нами були колеги- інженера з Македонії. З часом ми не тільки розуміли, але могли частково спілкуватися.»
Наголошує, що Македонія завжди підтримувала і підтримує Україну. Працівників з України македонці зустрічають радо, щиро співчувають, намагаються в усьому допомогти. Однак у професійних досягненнях українці та македонці різні.
Нові проєкти – новий досвід.
«Проєкт F60. Складний з гібридним з’єднанням. Права на проєкт були у Словаччини, виробництво було у нас. При роботі з Македонією колеги пояснювали мені їхні побажання, щось змінити, а тепер доводилося мені пояснювати, що я хочу змінити, покращити, аби нашим працівникам було легше працювати. Колега мій був німецькомовним, а я німецькою не володію, тільки англійською. Він мені німецькою писав листи, а я йому відписувала англійською. Так пів року переписувалися. Фотографувала, створювала презентації, аби донести до нього те, що хочу. І знаєте, порозумілися. Для мене це теж був неоціненний досвід. Невдовзі права на проєкт передали нам і ми вже впроваджували оптимізацію самостійно
Сильно сколихнув усіх нас 2022 рік. Повномасштабне вторгнення вплинуло на роботу «КроШу». Багато проєктів, які розроблялися в Україні, почали дублювати на заводах інших країн. Наприклад, F-60 потрапив у Румунію. Був в Україні і паралельно в Румунії. Довелося всю документацію перекласти на румунську, переробити дошки під них, враховувати їхні побажання щодо оптимізації процесу. Це знову досвід і розвиток.
Чому ж стільки змін на одному проєкті в різних країнах, якщо результат має бути однаковим для всіх? Як стверджує Тетяна Ткачук, все залежить від ментальності людей, їхніх звичок і вмінь працювати. Те, що звично для українців, може не підходити македонцям чи румунам, наприклад.
«Великий досвід і розвиток ти здобуваєш, коли відвідуєш інші країни, інші заводи «КроШу». Зрештою для оптимізації модульних дошок проєкту «Porsche» і «Skoda» довелося їхати в Сербію», — пригадує.
«Сербська і македонська мови, як на мене, дуже схожі, але от менталітет у людей різний. Коли знаєш, як думають в одній країні, ти надієшся, що так само буде і в іншій, але це не так. Тому потрібно знаходити спільну мову і чіткіші пояснення. Ментальність має значення», — доповнює.
Якщо б обирати де жити, окрім України, пані Тетяна обрала б різні країни, але найближче серцю це її рідна країна. Велике значення для життя мають люди, які тебе оточують.
«У мене багато друзів в різних країнах. І коли почалося повномасштабне вторгнення, вони дуже хвилювалися, телефонували мені, просили приїхати, мовляв і житло, і роботу знайдуть, і школу для дітей. Потрібна була лише моя згода. Я була вдячна за таку величезну підтримку, але вирішила залишитися зі своїм чоловіком і не піддавати випробуванням нашу сім’ю. Давайте відверто, Волинь війни не бачила, у нас відносно спокійно, тому у мене нема причин для того, щоб покидати свою країну», — доповнює Тетяна Ткачук.
«Українці – найкращі. І я кажу це не тому, що я українка, а тому, що можу порівняти з іншими. Ми більш відповідальні. Наприклад, захворів працівник. В Україні процес іде, бо його роботу «розкидають» між іншими колегами і робота виконана. В інших країнах не так. Кожен робить свою роботу на своїй ділянці й іншим не переймається, тим паче процесом виробництва загалом. А відсутність однієї ланки впливає на весь процес.
Буває таке: змінюєш щось, наприклад, впроваджуєш якусь оптимізацію. Приходиш наступного разу, а там ніхто нічого не знає. Питаєш, чому так сталося? Відповідь проста: «Мене ніхто не попередив про це з попередньої зміни». Комунікація між працівниками на роботі нульова. Кожен сам за себе. А виробництво – це процес гармонійної співпраці багатьох. А як у нас? Попереджаємо наступну зміну. Навчальний відділ проводить інструктаж, відділ якості контролює, виробництво працює. Ми, українці, не вміємо працювати в пів сили, а завжди викладаємось на повну», — з гордістю розповідає пані Тетяна.
А ще на заводах при запуску нового проекту проводять воркшопи, для виявлення недоліків та впровадження оптимізацій на дошках.
«Остання моя поїздка була в Румунію на проєкт F65. Виробництво має бути там, але частково проводки будемо продукувати й ми. Це був воркшоп, на якому були присутні колеги з інших країн. Проводки мають викладатися на дошки ендмонтаже, всі разом перевіряють і говорять свої зауваження, що можна переробити або вдосконалити. Зазвичай у нас воркшопи відбуваються завжди, якщо запускається новий проєкт. У вересні-жовтні 2023 року у нас був перший воркшоп, де румуни вказали свої зауваження і пропозиції по дошках. Через місяць ми поїхали в Румунію знову, вже перевіряти дані оптимізації. Румуни тоді говорили, що в «BMW» дуже важка проводка. «Mercedes», «Skoda» – були легші. А ми на Волині тепер тільки проводки до «BMW» й виробляємо», — уточнює.
Зараз стартує новий проєкт, який вимагає чимало вмінь та навичок від українських працівників. Адже, новий проєкт – це нові вимоги, нові виклики і нові досягнення.
«Зараз я в Україні я креслю проєкт F70. Нам на проєкт передали права зі Словаччини. І я працювала з тим самим колегою, який спілкувався зі мною німецькою мовою, як і раніше. Ми вже так, мабуть, з ним 6 років переписуємося. Офіційно цей проєкт стартує у липні, але вже у нас запустилася одна лінія, через деякий час має запускатися друга і це вже буде переходити у серійне виробництво. Існують думки й про третю лінію, бо проєкт масштабний. Це для нової моделі «BMW» 2024 року»,- розповідає пані Тетяна.
«Мені подобається моя робота , в якій я знайшла себе, стала більш відповідальною і організованою, навчилася планувати, як робочі дні так і вихідні з рідними, здобула досвід працювати на такому великому підприємстві, зустріла багато друзів. Я вдячна своїм рідним за велику підтримку, яку вони мені надавали, ніколи не стримували мене і раділи моїм досягненням» — підсумовує Тетяна
У досвідченого працівника має бути не менш цікаве хобі.
«Коли я хочу відпочити, то готую торти. Люблю не тільки пекти, а й оздоблювати їх. Мій чоловік і двоє дітей люблять солоденьке, тому мій відпочинок приносить рідним задоволення.
Ми проживаємо в Гаразджі, тому до лісу нам не далеко. І тут не влаштувати пікніку чи велопрогулянки – просто гріх. Мені подобається, коли мої колеги приїздять до мене. Ми разом посидимо в бесідці з чимось солоденьким, а потім — весела прогулянка лісом.
А ще я захоплююся мандрами. О так, я люблю вивчати інші країни, історію інших країн, культуру, традиції. Як бачите, робота цьому сприяє. Коли я була в Македонії, то намагалася якомога більше побачити і відвідати. Тільки в одному місті Охрид, що на півночі Македонії, є близько 380 церков. Македонці кажуть, що й року не вистачить, аби обійти всі храми. І важко з ними не погодитися.
Наша Україна нічим не поступається іншим країнам. Від високих гір Карпат до берегів Чорного моря, від крихітних сіл до великих промислових центрів – Україна є захоплюючим напрямком для подорожей. Окрім чудових пейзажів, Україна має визначні історичні та культурні об’єкти, деякі з яких визнані об’єктами світової спадщини.», — посміхається Тетяна Ткачук.
